Анонс | Новини | Монастирі Києва | Храми Києва | Фотогалерея | Карта сайта
Укр | Рус
Яндекс.Метрика

Рекомендуємо

Image
Image Монастыри и храмы Киева
Монастыри и храмы УПЦ
Image
Украинский хостинг, сайт бесплатно, раскрутка сайта бесплатно. Киевские Митрополиты

 
Свято-Троїцький храм
Адреса: Троєщина, вул. Кірова, 2 б
Телефон: +38-044-545-24-10
Благочиніє: Деснянське благочиння

Священники: протоієрей Анатолій Денисюк, священник Димитрій Музика.

Храм відкрито щоденно: 7.30 — 20.00.

Проїзд: від ст. метро «Петрівка» авт. № 21, 113, 118 до зуп. «Блок послуг»; від Ленінградської площі авт. № 6 до зуп. «Свято-Троїцький храм».

Храмове свято – день Святої Трійці.

Сторінки історії

В епоху Київської Русі на місці сучасного житлового масиву Троєщина знаходилося укріплення Городець Пісочний. Воно охороняло перевіз через Дніпро: тоді тут проходив шлях з Чернігова і Суздаля на Київ.
У XI – XII ст. між Вигурівщиною і Троєщиною, яких тоді ще не існувало, знаходився заміський палац київських князів з угіддями. У 1149–1157 роках тут була заміська резиденція князя Юрія Долгорукого, що називалася «Раєм». З цієї князівської резиденції монгольські завойовники Менгу і Батий у 1239-1240 роках посилали в Київ послів з вимогою скласти зброю. Відповідь киян, які вбили монгольських послів, була, як відомо, катастрофічною для Києва — місто було зруйноване.
Після поневолення Києва ордами Батия київські князі переселилися в свою резиденцію і певний час тут жили.
За часів середньовіччя, коли Київ став містом-фортецею, в системі його оборонних споруд значну роль відігравали навколишні містечка, що мали укріплені замки. На півночі це був Вишгород, на заході — Білгород, на півдні — Трипілля, на сході — Вигурівщина. Саме такий замок у XV ст. в цій місцевості, на лівому березі річки Десенки і протоки Чорторий, спорудив київський князь Семен Олелькович. Залишки замку зберігалися до XVIII ст. під назвою «Олелькового городища». До речі, оборонні вали цього замку і до сьогодні помітні біля Свято-Троїцького собору.
В Литовську епоху на місці Вигурівщини знаходилося процвітаюче містечко Милославськ (чи Милославичі). Воно обслуговувало мисливські угіддя литовських князів.
Коли на початку XVI ст. почали відроджуватися київські монастирі і церкви, вони одержували в дар лівобережні лісисті землі. Розташування угідь було дуже зручним — прямо навпроти самих монастирів, досить взяти човен і перепливти Дніпро. Селян, які згоджувалися оселятися і обробляти ці монастирські землі, на 40 років звільняли від оброку і повинностей. Так виникли слободи Троєщина, Воскресенка, Дарниця, Микільська Слобідка, Осокорки та інші поселення.
Після об’єднання Литви і Польщі до розподілу лівобережних земель долучилися і польські шляхтичі. Вільне містечко Милославичі королівською владою було віддане шляхтичу Яну Вигурі (звідси походить і назва села Вигурівщина). Коли Вигура помер, то був похований у Київському Михайлівському Золотоверхому монастирі. Свою маєтність він заповів тому ж монастирю.
Щодо селища Троєщина і землі, на якій нині стоїть Свято-Троїцький собор, то в XVI– XVII ст., коли селища ще не існувало, місцевість ця мала назву «грунт Троїцький», оскільки належала Троїцькому Больничному монастирю Києво-Печерської Лаври, якому була подарована у 1680 році грамотою царя Олексія Михайловича. Пізніше це було підтверджено грамотою царя Петра I від 16 жовтня 1720 року. І до спорудження Свято-Троїцького собору тут існувала дерев'яна церква Святої Тройці, збудована не пізніше середини ХVIII ст.
Імовірно, храм неодноразово перебудовувався і змінював своє місце разом з усім селом, яке лежало у дніпровській заплаві і потерпало від весняних повеней. На початку ХХ ст. садиба храму розташовувалася по сучасній вул. Леніна, 27. Церква залишалася діючою і після революції та впродовж нацистської окупації.
У вересні 1943 року, готуючись до оборони Києва від радянських військ, німецькі частини нищили лівобережні села. Спалили і Троєщину. За споминами старожилів, посеред згарища ще три дні височіла церква, потім спалили і її.
Після звільнення Київщини від окупантів мешканці села разом з домівками заходилися відбудовувати і храм. Однак на початку 1960-х років влада твердо вирішила прибрати з центру села «культову споруду» та збудувати на її місті будинок культури. Напружена боротьба точилася до осені 1965 року. Нарешті церковна громада отримала ультиматум — у короткий термін перенести храм у малопридатну місцевість на околиці села. Невиконання цієї вимоги прирікало церкву на знищення. З огляду на такі обставини, мешканці Троєщини і Вигурівщини, працюючи вдень і вночі, за три доби розібрали церкву та вивезли її на нову ділянку, де звели на тому місці, де вона стоїть і дотепер і указом Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира (Сабодана) підпорядковується Свято-Троїцькій парафії.

Заснування храму

Свято-Троїцький собор почав будуватися у 1991 році при першому його настоятелю схиархімандриту Серафиму (Соболєву) під патронатом Митрополита Київського і всієї України Володимира і став першим величним храмом, збудованим на території Києва за останні 80 років.
Кошти на храм пожертвували священнослужителі колишньої Троїцької церкви: протоієрей Димитрій Григорак та ієрей Володимир Макуха, а також багато віруючих. Велику допомогу надав Ватутінський (тепер Деснянський ) район м. Києва. Проект був розроблений архітекторами Вадимом Гречиною та Іриною Гречиною та конструктором Леонідом Линовичем.
Освячення собору здійснив 17 червня 1997 року на свято Святої Тройці Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Володимир (Сабодан).
Архітектура храму

В архітектурному плані Свято-Троїцький собор — 5-купольний, хрещатий в плані, з трьома абсидами. На відміну від багатьох київських церков храм має виразні риси архітектури козацької доби.
Собор має три престоли: центральний, освячений на честь Живоначальної Тройці; лівий — на честь преподобного Серафима Саровського, чудотворця (пам'ять 2/15 січня та 19 липня/ 1 серпня); правий престол освячено на честь святого великомученика Георгія Побідоносця (пам'ять 23 квітня / 6 травня).
Головною окрасою собору є іконостас, подібного якому немає у храмах Києва. Зроблений він руками черкаських майстрів-краснодеревщиків.
У західній частині храму розташовані хори. Богослужіння супроводжують прекрасні голоси мішаного та чоловічого хорів. На кліросі співає кліросний хор.
У 2004 році під соборним приміщенням було споруджено і освячено підземний храм в ім'я великомученика Димитрія Солунського Мироточивого. Настінний розпис підземного храму виконаний майстрами сакрального мистецтва Галичини. Він включає елементи українського орнаменту і виконаний у стилі українського барокко із збереженням візантійських традицій церковного живопису.
Витонченої роботи іконостас підземного храму виготовлявся у Білоцерківській іконописній школі-майстерні Л. П. Бачинського, який є її фундатором.
Дзвіниця собору — це окрема чотириярусна споруда. За своїми пропорціями і красою силуету дзвіниця дуже вишукана. Її вінчає відповідного розміру баня з хрестом.
(Докладно про розпис внутрішнього інтер’єру храму див. матеріал доцента кафедри філології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Людмили Кисельової «Храм як Ікона ікон»).

Клір та церковна громада

Не без Провидіння Божого у 1995 році був призначений у Свято-Троїцький собор, який тоді ще добудовувався, вихованець Московської Духовної Академії, який у стінах Свято-Троїце-Сергієвої Лаври захистив кандидатську дисертацію, — отець Димитрій Григорак. «Священик від Тройці», він став настоятелем Свято-Троїцького собору на Троєщині... Такий збіг не випадковий. Отець Димитрій і всі, хто працюють при храмі, докладають великих зусиль, щоб храм цей став дійсно окрасою району, осередком і духовним притулком для віруючих і всіх, хто прагне долучитися до вічних цінностей християнської моралі. Тема дисертації отця Димитрія — «Основні риси духовно-морального подвигу в Житіях Києво-Печерських святих» — невідривно пов'язана з історією України. Бо, уродженець Івано-Франківщини, отець Димитрій дуже любить свою батьківщину, часто відвідує своє родинне гніздо у квітучому Карпатському краї. Саме звідти, з батьківських просторів, проростають корені любові до ближніх, виринає співчуття до їхніх проблем і негараздів, бажання допомогти, стати на захист, оборонити, підставити плече. Тому отцю Димитрію люди довіряють не тільки як духовному наставнику. Двічі вони вручали йому мандат депутата Київради, і всі знають, що він старався зробити все можливе і неможливе для своїх виборців, як і взагалі старається завжди бути справжнім проводирем для своєї пастви. Його проповіді є прикладом глибоко відчутої віри, надії і уповання на Бога, любові до Бога і ближнього.

Соборні святині

У серпні 2000 року в Свято-Троїцький собор з Санаксарського монастиря (республіка Мордовія) архімандритом Варнавою, намісником цього монастиря, були передані ікона і часточка святих мощів преподобного Феодора Санаксарського — великого подвижника Православної Церкви, а також ікона святого праведного воїна Федора Ушакова, його рідного племінника.
Це були перші святині, які Господь подарував Троїцькому храму.
Інші святині — чудотворна ікона преподобного Серафима Саровського і часточка його мощів — знаходяться в храмі з жовтня 2000 року. Саме тоді, за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира, група прочан Свято-Троїцького храму на чолі з настоятелем собору о. Димитрієм здійснили прощу — паломницьку поїздку до Дівеєвського жіночого монастиря і привезли ці святині до храму.
Отже, тепер у прихожан собору є можливість поклонитися святим праведним Серафиму Саровському, Феодору Санаксарському та Федору Ушакову, попросити їх про захист від лиха, зцілення від хвороб та духовного очищення. Явлені цими святими угодниками чесноти — смирення, турбота про ближніх, прозорливість і чудотворіння — кожна віруюча людина буде носити в своєму серці.

Богослужіння

Божественні літургії служаться у храмі щоденно — 8.00; вечірні Богослужіння — 16.30; у неділі і в святкові дні служаться дві Божественні літургії: рання і пізня — 7.00 і 10.00. Після літургії — молебень і акафіст: щовівторка преподобному Серафиму Саровському, а щоп'ятниці — преподобному Феодору Санаксарському, після закінчення — поминальна служба-панахида. Здійснюються Таїнства: Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя, Соборування, Шлюбу — тобто все те, що складає суть релігійного життя Православної Церкви.

Здобутки громади

Вже одинадцятий рік працює при Свято-Троїцькому соборі недільна школа, незмінним директором якої трудиться заслужена вчителька України Галина Іванівна Красікова. Школа потребує багато зусиль і коштів. Діти одержують сніданок, відвідують історичні місця столиці, влітку неодноразово відпочивали в Криму. В останні роки працює також недільна школа для дорослих, у якій стає дедалі більше відвідувачів. Лекції у школі читають досвідчені викладачі Київської Духовної Академії та Києво-Могилянської академії.
З кожним новим навчальним роком удосконалюються навчальні програми, які розробляють самі педагоги; зростає кількість предметів, що викладаються, і кількість гуртків. Діти не тільки вивчають Старий та Новий Заповіт, історію релігії, іконографію та релігійну етику, але й призвичаюються до писанкарства, аплікації, вишивки, малюнка на склі, декоративного розпису. Діти виробляють дивовижні святкові прикраси з фарбованого тіста. І дівчатка й хлопчики залюбки вишивають хрестиком писанки й весняні квіти, щоб порадувати батьків власноруч виготовленим подарунком. Постійно проводяться численні екскурсії по історичних місцях Києва і Київщини, здійснюються паломницькі поїздки до святинь Православ'я України та Росії, що сприяє розвитку дітей, які мають навчитися в недільній школі любові до Бога, до батьків, до своєї Вітчизни.
Роботи вихованців школи з успіхом експонуються не тільки в навчальних закладах Троєщини, але й на престижних виставках народного мистецтва України. А нещодавно школярі брали активну участь в організації фестивалю церковних шкіл України.
В школі працюють і хорові гуртки (хлопчиків і дівчаток). На свята Різдва, Святого Миколая, на Новий рік діти ставлять церковні вистави, вміють проспівати всю службу Божу.
Сьогодні у недільній школі навчається майже сотня дітей.
У 1999 році при храмі було засновано видання журналу «Троєщина Православна». Найбільш важливі питання з історії Церкви, вітчизняної християнської культури, обрядовості і сенсу богослужіння та інші матеріали для душекорисного читання можна знайти на сторінках цього часопису. Видання орієнтоване на різних читачів — різних за віком, за фахом, освітою, зацікавленнями. І професійний науковець, і малообізнаний читач можуть знайти щось цікаве й корисне для себе.
Працює при храмі і трапезна. До великих православних свят Свято-Троїцька парафія має традицію спільних трапез, коли накриваються столи біля храму для всіх прихожан. На кухні поряд з церковними кухарями працюють всі матушки настоятелів, які приїздять до собору з інших храмів. Постійно надається допомога багатодітним сім’ям, окремим малозабезпеченим прихожанам продуктовими наборами, гуманітарною допомогою.
Праця всіх цих людей — це можливість відчути себе часточкою історії і Промислу Божого, який веде кожну людину незбагненними шляхами до зустрічі з Вічністю.

Настоятель
протоієрей Димитрій Григорак

Народився 12 квітня 1966 р. в місті Верховина Івано-Франківської області в сім’ї віруючих. Середню освіту одержав у Коломийській середній спортивній школі-інтернаті.

докладніше
до списку
 
Фотогалерея
© 2008-2017. Офіційний сайт Свято-Іллінської церкви Київської Митрополії Української Православної Церкви.

Всі права захищені.


Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на
http://orthodox-church.kiev.ua/

Головний редактор - протоієрей Віталій Косовський.





 

Створення сайту "Лаймнет"