Я чула, що святкувати 8 Березня — гріх. Але що поганого в тому, що чоловіки дарують дружинам квіти, діти готують своїм мамам і бабусям привітання, кажуть добрі слова? Адже нам так не вистачає у цьому світі добра! Наталія, Миколаїв.
Дійсно, ще за радянських часів Міжнародний жіночий день якось утратив своє політичне забарвлення і перетворився на свято вдячності жінкам за їхнє тепло, ніжність, турботу і любов. 8 Березня асоціюється у нас із початком весни, з появою перших весняних квітів, ніжних і одночасно стійких, які стали невід’ємним символом цього свята. Напевно, тому воно пережило політичні метаморфози розпаду радянської ідеології і збереглося до наших днів.
Загалом, не буде гріхом, якщо ми за усталеною традицією, яка для багатьох стала сімейною, привітаємо цього дня жінок, але тут є кілька “але”.
Найчастіше це свято припадає на Великий піст, зазвичай, на його початок. Відповідно, духовний настрій цих днів не відповідає галасливій атмосфері свята і навіть якоюсь мірою вступає з нею у конфлікт. Але це не означає, що ми, православні християни, маємо право з суворістю і зневагою ставитися до тих, хто “не з нами”. Навпаки, духовна весна у серцях християн повинна виявлятися у привітності, миролюбстві й доброзичливості до ближніх. Адже, як співається у стихирі у перший день Великого посту, “истинный пост есть злых отчуждение, воздержание языка, ярости отложение”, тобто істинно постує той, хто віддаляється від зла, стримує язика, приборкує гнів. Тому без осуду, з любов’ю ми можемо делікатно відмовитися від святкування, на яке нас запрошують колеги по роботі або родичі, а якщо і потрапимо на свято, то утримуватимемося від скоромної їжі й танців, намагатимемося поводитися скромно, без демонстрації своєї праведності. Слава Богу, сьогодні ми можемо не криючись сповідувати свою віру!
Впровадження святкування 8 Березня пов’язано з ім’ям Клари Цеткін. Саме вона на Міжнародній конференції жінок у 1910 р. в Копенгагені проголосила ідею щорічно відзначати “День боротьби за права жінок”. Але чому як дату святкування Міжнародного жіночого дня було вибрано саме 8 березня, пояснюється по-різному.
Згідно з офіційною, широко відомою версією, Жіночий день був приурочений до подій 1857 р., коли 8 березня текстильниці нью-йоркських фабрик пройшли маршем вулицями міста. Вони вимагали 10 годинного робочого дня, світлих і сухих робочих приміщень, однакової з чоловіками заробітної платні. Працювали тоді жінки по 16 годин на добу, отримуючи за свою працю копійки.
Проте деякі дослідники називають також іншу, релігійну, причину походження свята, згідно з якою у намірах Клари Цеткін було поєднати історію жіночого соціалістичного руху з історією її народу — євреями. А саме — з тією сторінкою історії, яка розповідає про Есфір, дружину перського царя Ксеркса.
Цариця Есфір, яка спокусила Ксеркса своєю красою і стала його дружиною, врятувала іудеїв від винищення. Узявши з царя, який не знав про її походження, обіцянку, що він знищить усіх ворогів, які загрожують її народові, Есфір запобігла запланованим “єврейським погромам” і спрямувала царський наказ проти самих персів. На честь цієї події день 13 адара (цей місяць єврейського календаря припадає на кінець лютого — початок березня) почали відзначати як свято Пурим.
Святкування Пуриму в іудейському релігійному календарі є “перехідним”, як у православному — святкування Пасхи. Дата святкування Пуриму в 1910 р. припала на 8 березня, закріпилася і прижилася.
Змінювати щороку дату свята було б і незручно, й занадто відверто, тому святкування “Дня боротьби за права жінок” було вирішено відділити від свята Пуриму, зафіксувати і щорічно 8 березня, незалежно від місячних циклів, закликати всі народи землі прославляти Жінку-Войовницю. Прославляти Есфір.
І тут виникає закономірне запитання: чи належить відзначати це свято жінці-християнці?
Крім того, якраз того вечора, коли мільйони людей сідають за святковий стіл, щоб вітати жінок, у всіх православних храмах співають стихиру Іоанну Предтечі, оскільки Православна Церква згадує чудо знайдення його глави, а отже і причини її усікновення (від руки жінки). У звичайні роки це свято відзначають дев’ятого березня, а у високосні — восьмого.
До речі, 23 лютого також пов’язане зі святкуванням Пуриму. 8 березня за новим стилем — це 23 лютого за старим. От чому “чоловічий” день і “жіночий” так недалеко один від одного. Коли європейські брати по Інтернаціоналу відзначали “восьме березня”, у Росії було 23 лютого. Тому в передреволюційні роки партійці й ті, що співчували їм, звикли вважати святковим днем 23 лютого. Потім календар змінили, але залишився “рефлекс” святкувати “щось революційне” 23 лютого. Дата була. Враховуючи перехідний характер Пуриму, ця дата нічим не гірша й не краща від 8 березня, але треба було знайти для неї “прикриття”. Через кілька років відповідний міф було створено: День Червоної армії — пам’ять про першу битву і першу перемогу.
Але це — міф. 23 лютого 1918 р. не було ще ані Червоної армії, ані її перемог. Вигадати святкуванню 23 лютого “прикриття” потрібно було ще й тому, що саме 23 лютого 1917 р. розпочалася Лютнева революція. Оскільки більшовики не відігравали у ній провідної ролі, проте все ж прийняли її, вітали і внесли у свої “святці”, то треба було дню “повалення самодержавства” (зберігши його святковість) дати іншу назву. Ось він і став Днем Червоної армії.
Враховуючи вищесказане, ми повинні самі визначитися — святкувати нам 8 Березня чи ні. Наскільки важливе це свято для нас? Чи не ображає воно наші релігійні почуття й історичну пам’ять?
Підготувала Олена Головіна
Церковна православна газета, №3, лютий, 2010 рік
|
